Онлайн тренінг для працівників психологічної служби "Формування стресостійкості в учасників освітнього процесу"

 


27 листопада 2020 року за допомогою Google Meet був проведений онлайн тренінг для працівників психологічної служби області на тему «Формування стресостійкості в учасників освітнього простору».

Захід підготовлений та проведений практичним психологом навчально-методичного центру психологічної служби і соціальної роботи ТОКІППО Мереною Н.М.

Метою тренінгу було ознайомлення учасників з механізмами формування стресостійкості особистості, розвиток навичок саморегуляції емоційних станів і поведінки в емоційно складних ситуаціях.

В ході роботи з учасниками були пропрацьовані вправи розвиток навичок позитивного ставлення до стресових ситуацій, на сприяння усвідомленню своїх страхів та вміння знайти в них позитивний сенс, на розвиток оптимізму та усвідомленого гармонійного ставлення до світу, а також на вироблення ефективних способів реагування на стресові ситуації.

Під час тренінгу усі учасники активно працювали, були відкритими та позитивно налаштованими на плідну роботу. Відзначили актуальність і корисність даної теми заходу:

«Цікаве та змістовне заняття, особливо актуальне в даний час!»

«Дуже корисні вправи для практичної роботи психологам»

«Щиро дякую за цікавий та насичений тренінг!»

«Дякую, дуже інформативно і корисно!!!»

«Дякую Вам) Ви сьогодні зробили мій день👍»

І це далеко не увесь список тих коментарів, які залишили учасники даного онлайн тренінгу.

Що робити якщо дітям загрожує онлайн-небезпека

 Подорож в онлайн-світ має бути безпечним! Втім, лише 29% дітей почуваються спокійно в онлайні. І необхідно щось із цим робити.

На щастя, майже половина українських учнів (43,5%) довіряє своїм вчителям. Діти готові прийти та поділитися з ними своїми переживаннями та негараздами, зокрема про небезпеки в онлайн-просторі. Тож як можна допомогти учням та вберегти їх від розповсюдження онлайн-ризиків?

Попередження - означає озброєний. Тож маємо знати більше про причини та наслідки небезпечних дій.

1. Секстинг- - це обмін власними фото, відео та текстовими матеріалами інтимного характеру за допомогою мобільних телефонів, електронної пошта, соціальних мереж.
   Причинами популярності цього явища є доступність гаджетів, брак знань відносно можливих наслідків віртуальних стосунків, особливості підліткового віку та недостатність уваги.
   Наслідки тако поведінки можуть бути дуже небезпечними, хоча діти не замислюються над тим, яким буде результат спілкування. Навіть якщо фото не були опубліковані, дитина постійно перебуває у пригніченому стані: переживає, що її приватні світлини побачать сторонні люди, що вона стане об'єктом знущання серед однолітків.
2. Сексторшен - шантаж публікацією сексуального контенту (зображення, відео, навіть чуток) для залякування, примусу та здирництва.
   Наслідки сексторшену неприємно вражають. Згідно з дослідженнями, один із трьох постраждалих від сексторшену, наносили собі шкоду та вчиняли спроби самогубства через отриману психологічну травму. Наслідки цього явища мають однаковий вплив на дівчат і хлопців будь-якого віку. Більшість тих, хто зіштовхнувся з сексторшеном повідомляють про відчуття самотності, високої тривоги та депресивні думки.
3. Онлайн-грумінг - побудова дорослим або групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті.
   Причинами онлайн-грумінгу можуть стати труднощі у спілкуванні з однолітками, низька самооцінка, обмежена обізнаність відносно ризиків в інтернеті, відсутність контролю за часом з боку дорослих.
   Потрапивши в таку складану ситуацію, діти відчувають самотність, Відчай та безвихідь, тому погоджуються на всі умови кривдників. Часто у жертви виникає відчуття провини за те, що трапилося. Дитина може думати, що вона на це заслуговує.

АЛГОРИТМ ДІЙ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, КОЛИ ДИТИНІ загрожує ОНЛАЙН-НЕБЕЗПЕКА

Коли йдеться про правопорушення, ми стикаємося з такими проявами:

• дискримінаційні висловлювання або заклик до такої поведінки;
• приватна інформація: незаконне зберігання, поширення тощо;
• вимагання;
• шахрайство;
• сексуальні домагання, розбещення;
• демонстрація / поширення порнографічної продукції;
• вироблення або поширення дитячої порнографії;
• булінг із використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Як має поводитися вчитель, який виявив правопорушення?

Насамперед слід підтримати дитину, уважно вислухати та спокійно поговорити. Після цього продумуємо алгоритм дій, обговорюємо кожний етап із дитиною та її батьками. Усім має бути зрозуміло, що відбувається, для чого це потрібно. Дуже важливо виконати такі дії:

1. Зберегти докази, наприклад, скріншот матеріалів та повідомлень. Вони знадобляться для звернення до адміністрації онлайн-ресурсу (з проханням видалити фото) та до правоохоронних органів.
2. Видалити контент у повідомленнях, на пристроях учнів, зі спільних груп чи діалогів, із платформ чи сайту.
3. Звернутися до правоохоронних органів. Є декілька шляхів взаємодії: написати електронного листа, піти у відділок поряд із будинком, або ж звернутись до кіберполіції через їхній сайт.
4. Отримати психологічну підтримку. Дитині може допомогти шкільний психолог, приватний психолог чи гаряча лінія Ла Страда .

Протягом усього навчального процесу педагогічний працівник має контролювати ситуацію - спостерігати за психологічним станом потерпілого учня та психологічним кліматом у класі.

ДІЇ ВЧИТЕЛЯ, якщо ПРАВОПОРУШЕННЯ НЕ ВИЯВЛЕНО

На жаль, деякі небезпечні вчинки не є правопорушенням, але вони впливають на спокій та здоров'я учня. Психологічний тиск може бути небезпечнішим за фізичний. Тож будьте уважними. До таких проявів належать:

• доведення до самогубство без застосування примусу;
• кібербулінг (не між учасниками освітнього процесу);
• секстинг;
• реклама, контент для дорослих;
• спам, нав'язливі повідомлення;
• неправдива інформація.

У таких випадках вчитель також має вислухати та підтримати школяра. Якщо кривдник теж учень, можна поговорити і з ним також. Запропонуйте потерпілому учню домовитись з іншою людиною, аби він / вона припинили свої образливі дії. Часто близькі, друзі чи просто знайомі діти можуть нашкодити ніби жартома, вони не хочуть реально скривдити людину. У такому випадку відвертої розмови буде достатньо.

Якщо ж кривдник продовжує свої дії, необхідно:

1. Рекомендувати дитині завершити спілкування.
2. Зробити скріншоті листування та зберегти як докази.
3. Звернутись до мережі / платформи, де відбулося порушення, а також самостійно заблокувати контент / користувача.
4. Надати психологічну допомогу, психосоціальну підтримку для попередження наслідків.

Джерело: взято з інтернету

Арт-терапевтична вправа "Шлях до мети"

 “У мене не виходить,” – часто кажуть діти і відступають перед труднощами. Дійсно, багато дітей (та й дорослі) швидко здаються і сильно засмучуються, коли у них щось не виходить.

Як же виховати таку якість, як цілеспрямованість, волю до перемоги, віру в успіх?

Для початку можна просто поспівчувати: “Так, на початку дійсно буває дуже важко” або “Іноді, коли довго не виходить, то починає здаватися, що взагалі ніколи не вийде”.

А ще можна провести арт-терапевтичну вправу “Шлях до мети”

Завдання: намалюй (зліпи, побудуй) шлях до мети для свого героя з безліччю перешкод.

Героєм може бути сама дитина, інша людина або казковий персонаж. У героя обов’язково повинна бути мета – навіщо він долає всі ці труднощі (скарби, будинок, друг)? Шлях героя зазвичай пролягає через весь лист, і чим більше ви намалюєте перешкод – тим краще!

Коли малюнок закінчено, важливо обговорити кожну перешкоду: як саме герой зможе її подолати.

Важливо, щоб герой сам долав їх (ліз, стрибав, плив, бився) і не користувався казковими способами начебто чарівної палички або шапки-невидимки.

Добре, якщо ви зможете придумати 2-3 способи подолання кожної перешк
оди, дорослий може пропонувати свої варіанти. Але остаточне рішення залишається за дитиною. І, звичайно, добре б намалювати прямо на цьому малюнку, як герой долає всі перешкоди!

Як виховувати самостійність у дітей

 1. Намагайтесь якомога менше забороняти дитині. Тяга до самостійності закладена в кожній людині генетично. Батьки, обмежуючи її безкінечними «не можна» самі ж притупляють бажання діяти самостійно. Спочатку мама не дозволяє лізти на гірку чи гойдалку «Не можна, не лізь, бо впадеш», а потім дивується чому він не може пограти на майданчику сам?! Але всі ми хвилюємось про наших дітей. Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють робити дитині ті чи інші речі, наприклад, «на гірку можна, але зі мною поки ти не навчишся», «вазон з квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна, але так, щоб ні в кого і не влучив»…

2. Дозвольте дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку або зелену з котиком?». Таким чином ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (ми формуємо здорову самооцінку).

3. Навчіть дитину просити про допомогу і, коли вона щось робить або тільки намагається робити, ніколи не влазьте (звісно якщо це не шкодить здоров’ю) поки вона сама вас не попросить. Так ви вчите дитину самостійно долати труднощі.

4. Перш ніж щось зробити замість дитини спробуйте словесно розказати малюкові як слід вчинити. Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою притримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб краще зняти шкарпетку, треба почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрити кришку, інколи треба спочатку натиснути, а потім прокрутити», «щоб постругати олівець треба спочатку вставити його, щільно притиснути і крутити,спробуй»

5. Якщо дитина задає Вам запитання, спробуйте не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама думає. Зазвичай дитина починає фантазувати і у висновку сама може відповісти на своє запитання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж ви самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї (звичайно це для більш старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитись в мережі Internet».

6. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» з батьками. (Мушу наголосити, що це нормальні періоди розвитку особистості). В таких випадках малеча просить робити все за них (навіть ті речі, які здавалося б дитина вже давно робить сама). В такі моменти треба вміти домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі лівий», «давай класти тобі в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці». Але намагайтесь не робити замість дитини. Просто підтримуйте її.

7. В залежності від віку дитини, намагайтесь питати думку малечі коли вирішуєте сімейні справи. «Ти хочеш, щоб ми поїхали до бабусі сьогодні ввечері чи завтра вранці?»

8. Якщо вас запитують про малечу в присутності неї самої, дозвольте дитині самій відповісти. І взагалі, не обговорюйте дитину в її присутності, неважливо, наскільки вона ще маленька. Коли діти чують, як їх обговорюють, вони відчувають себе предметами, власністю своїх батьків.

9. Хваліть дитину за успішні прояви самостійності. Але не просто словом «молодець». Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «я бачу чистий килим і складені в корзину іграшки, навіть той конструктор, який вже декілька днів лежить в кутку. А ще як ти гарно поскладав пазли! Так, що коробка тепер закривається! Мені дуже приємно заходити сюди. Молодець!» Завжди можна знайти, що описати.

10. Намагайтесь вводити моменти змагання. Наприклад, дитина не хоче сама складати іграшки. Запропонуйте «давай, хто швидше складе ці кубики до кошика!». Можна сказати про заохочувальний приз (ні в якому разі не пропонуєте дорогі речі). Це може бути: додаткова серія мультифільму, додаткова цукерка, банан…

11. Намагайтесь поступово зменшувати свою присутність і контроль за речами, які малюк вже навчився робити.

12. І на останок – довіряйте власній дитині. Вірте в те, що вона може справитися з будь-якими труднощами і завжди давайте їй шанс у цьому ще раз переконатися.

Арт-терапевтична вправа "Будиночки"

Це групове арт-терапевтичне заняття. Під час малювання яскраво проявляються особистісні особливості дітей і проблеми, пов’язані з налагодженням міжособистісних відносин.

Для заняття знадобиться ватман формату А1, кольорові олівці, фломастери і воскові крейди.

Ведучий говорить: «Багато тварин живуть у нірках, і ми зараз намалюємо кілька нірок. Вони бувають круглими, великими, маленькими. Кожна нірка має свій колір. А хто житиме в ваших нірках, ви придумаєте самі».

Кожна дитина малює від 2 до 7 нірок (залежно від кількості дітей). На аркуші можуть з’явитися нірки не тільки у вигляді кіл або овалів, а у вигляді будиночків, горбиків, прямо
кутних загородок, парканчиків і т.д.

Часто діти малюють поряд з нірками їх мешканців, які можуть бути реалістичними або вигаданими.

Після створення будиночків треба попросити дітей намалювати доріжки від однієї нірки до іншої. Діти, в першу чергу, з’єднують між собою свої нірки, а потім проводять доріжки до нірок тих дітей, кому вони симпатизують.

Доріжки по всій довжині прикрашаються травичкою, деревами, квітами.

Діти беруть активну участь не тільки у створенні своїх малюнків, але й коментують чужі, відстоюють для себе місце на загальному листі, вимагають не перетинати свої доріжки або домовляються зробити загальні.

Ниткографія як одна із технік розвитку психічних процесів

 Ниткографія – викладання за допомогою шнурка або товстої нитки контурних зображень різних предметів, тобто «малювання» за допомогою нитки.

Чудова ідея для занять з дітьми молодшого віку. Ця техніка розвиває пам’ять, акуратність, дисциплінованість, фантазію, дрібну моторику, зоровий аналізатор, увагу та мислення. Завдяки цій техніці можна навіть навчити дитину різним геометричним фігурам та цифрам. Крім того, дана техніка гарно підходить для роботи з гіперактивними дітками.

Найбільш актуальний вид заняття для дітей, віком від п’яти до семи років. Але дану техніку можна використовувати і з меншими і старшим.

☝ Потрібно пам’ятати, чим молодша дитина, тим товщі треба брати нитки. Дітям 3-х років можна дати шнурок товщиною 4-5 мм. Важливо, щоб він легко вигинався і не був слизьким (не синтетика). Довжина нитки (шнурка) повинна бути 25-30 мм.

Малюнки, виконані товстою ниткою або шнуром, відрізняються м’якістю одержуваних форм, здаються об’ємними та «живими», порівняно із звичайним контурним зображенням. Крім того, заняття з податливою, м’якою і пухнастою ниткою заспокоюють дітей і розвивають у них інтерес до декоративно-прикладного мистецтва. В якості основи для зображення ниткою слід використовувати будь-яку поверхню. Краще всього, щоб це була цупка основа. Наприклад, підійде картон чи лист фланелевої тканини, натягнутої на щільну основу. Також можна використовувати однотонний ковролін.

☝Суть техніки в тому, що малюнок викладається з ниток. Можна надати дитині зразок, а можна щоб вона уявляла картинки з голови, тоді ми більше включаємо в роботу дитячу увагу, фантазію, пам’ять. І саме тоді отримуємо терапевтичний ефект, адже, те що малює дитина керується її підсвідомістю і всі її емоції вивільняються на зображення.

Хороша ця техніка малювання ще тим, що дитина може змінювати зображення постійно. Наприклад, вона намалювала сумну людину, тут же вона може змінити її на радісну, додавши деякі деталі, не відкладаючи при цьому почату роботу.

Дитяча істерика: причини, дії, рекомендації

        

Дитяча істерика може початися у будь-яку секунду і будь-де, коли ти цього не очікуєш. В такий момент навіть дивуєшся, як маленька дитина може кричати так голосно. В моменти відчаю навіть самій хочеться сісти поряд з дитиною на підлозі магазину і заплакати… але спочатку поговоримо про те, що ж таке ця істерика?

Наукова теорія прив’язаності, яка здобула широку і небезпідставну популярність серед психологів, має в своїй основі думку, що дитина – залежна істота, яка приходить у цей світ поки не готовою сама про себе подбати. Протягом певного періоду дитині потрібна турбота і батьківський захист. Саме ця ідея визначає характер стосунків між дитиною і дорослим: дорослий турбується про дитину і дбає про її безпеку, а у відповідь дитина хоче бути з ним, на нього орієнтуватися, вчитися у своїх батьків, подобатися їм.

Прив’язаність, таким чином – це те, що полегшує дорослому процес піклування про свою дитину. Дитина має обмежений набір способів, як повідомити дорослому про свій дискомфорт, якщо вона опиняється у стресовій ситуації: плач і крик. Тільки з часом вона вчиться від батьків озвучувати свої потреби словами, спокійно, у вигляді прохання.

Дитяча істерика – це історія про батьківську увагу. Крик і плач – це той спосіб привернення уваги і донесення інформації дитиною до значимого дорослого про свої потреби, який просто неможливо проігнорувати. Із чого випливає, що загалом профілактика дитячої істерики полягає у тому, щоб не ігнорувати дитину, аби вона не обирала такі "радикальні" способи.

Істерика – бурхлива емоційна реакція на дискомфорт, голосна заява про якусь потребу. Її проміжна мета – привернути увагу, "протестувати" границі допустимого, терпіння дорослих, дослідити, що дозволено, яка модель поведінки спрацює, а яка ні. І в цьому випадку увага дорослого виступає позитивним чи негативним підкріпленням реакції, як кажуть біхевіористи – науковці, які вивчають психологію поведінки.

І тут необхідно відчувати характер дитини, щоб правильно і співрозмірно потребі дозувати увагу, аби істерики не перетворилися у дитячу маніпуляцію. Зазвичай, якщо дитина в сім’ї одна, якщо батьки тривожні і схильні до гіперопіки, то є велика ймовірність попасти на гачок маніпулятивних дитячих істерик. Реакція просто закріпиться, адже вона спрацьовує 100%. Негативне підкріплення, таке як покарання, теж закріплює істеричну реакцію чада. Є ще третій варіант – ігнорування. Деякі психологи рекомендують ігнорувати дитячу істерику. І дійсно, у деяких випадках така стратегія спрацьовує і дитина заспокоюється. Адже істерика – завжди ДЛЯ КОГОСЬ, якщо дитина не матиме публіки, то голосний плач не має сенсу, бо немає самого адресата. Однак, потрібно зважено підходити до такої стратегії і застосовувати її, коли відчуваєте, що "пахне" маніпуляцією.

Спробуйте зрозуміти причини виникнення істерики у вашої дитини. Батькам треба знати це, оскільки тоді легше сприймаються самі капризи, і батьки не будуть дратуватися і своєю поведінкою і діями ще більше роздувати дитячу істерику.

Отже, які можуть бути причини:
1. Коли у дитини виникає істерика, одразу треба звернути увагу на фізіологічні моменти – можливо дитині жарко, вона хоче їсти чи пити, втомилась (оскільки ви вже другу годину ходите по магазинам). Якщо вони мають місце, якомога швидше спробуйте виправити ситуацію і усунути фізіологічний дискомфорт.

2. Всі діти егоцентричні по натурі– це значить, що вони нездатні дивитись на все що відбувається навкруги з точки зору інших людей, вони не можуть поставити себе на місце інших. Звичайно це все не тому, що вони не хочуть, а просто банально не можуть в силу особливостей розвитку психіки. Отже, діти не здатні зрозуміти, що може не вистачити грошей на продукти, через те що буде куплена іграшка і будуть вимагати свого, бо вони так ХОЧУТЬ.

3. У маленьких діток ще не розвинене відчуття часу і коли їм відмовляють, то вони думають, що відмова розповсюджується на «взагалі», тобто їм тяжко зрозуміти, що завтра чи ввечері можна буде купити щось (чи з’являться гроші, чи зайдете в магазин, де ви знаєте ця іграшка набагато дешевша).

4. Якщо діти не розуміють слово «Ні», тобто коли малеча не звикла, що їй відмовляють є ризик виникнення істерик не лише в магазині, а і в будь-якому іншому місці. Це тема меж і правил. Дитина перевіряє батьків, вибудовує межі дозволеного. Це окрема тема, на яку будуть окремі рекомендації.

5. Ще одна причина – ваш малюк маніпулює. Він сформував для себе зв’язок «якщо підключу сльози і плач – досягну свого».

Безпосередньо під час приступу істерики треба всім своїм видом показати дитині, що ви:

а) твердо стоїте на своєму;

б) слізьми і плачем дитина не досягне свого;

в) любити свою дитину навіть «таку»:

ü Це означає, що без приниження, фізичного і вербального насилля, криків дати дитині «перебіситись»при цьому СПОКІЙНО! стоячи поряд (можна займатися своїми справами – читати етикетку чи говорити по телефону, але мати дитину в полі зору).

ü Якщо дитина довгий час не може прийти в себе, ви можете сказати, що вам не подобається така її поведінка (а не сама дитина), і якщо вона не припинить, то ви її силою заберете з магазину додому! Важливо попередити, а потім і вчинити так як сказали! Повірте, таке доведеться зробити всього пару разів. Якщо ви робите все правильно істерики ставатимуть менш частими та менш тривалими. Діяти за таким планом інколи заважають почуття сорому, страху – «що подумають інші», «він б’ється головою, який жах, що скажуть інші». Намагайтеся відкинути ці почуття і сконцентруватись на власній дитині.

ü Якщо дитина вас чує, то ви можете сказати, що ви поряд, чекаєте коли дитина заспокоїться і чекаєте, коли зможете її обняти.

ü Якщо дитина більш менш заспокоїлась можна спробувати пояснити причину відмови. Крім того, треба дати можливість дитині зрозуміти, що ви її розумієте. Часто діти думають, що ми просто не знаємо, що вони хочуть, та коли ми скажемо, озвучимо це їм, наприклад, «Назар, я тебе почула і зрозуміла – ти хочеш машину, але в мене є гроші лише на продукти», сприйняти відмову легше.

Ситуації, що спонукають дитину до істерики

1. Дискомфорт. Дітей охоплює істерика, коли вони потрапляють у незручні або незрозумілі ситуації, наприклад, під час перебування в людному місці або галасливій компанії.

2. Реакція батьків. Прояви істерики в дітей виникають, коли батьки ставляться до них агресивно, кричать або насміхаються з них. Якщо батьки виявляють різні реакції на поведінку дитини, це дратує її, провокуючи істерику.

3. Нездатність пояснити свої потреби. Дитина почувається безпорадною, коли не в змозі пояснити, чого хоче. Аби висловити своє розчарування, вона впадає в істерику.

Найкращий спосіб упоратися з дитячими істериками – зберігати спокій. Тільки за цієї умови можна знайти вирішення вказаної проблеми.

Важливо попередити прояви істерик в магазині. Як це зробити:

1.     Перед тим як йти до магазину обговоріть з малюком, що ви будете купляти, порадьтесь з ним і, якщо дитина доросла – визначте скільки грошей ви витратите. Наприклад, ми з моїм 2-річним сином пишемо списки – я свій, а він свій (звичайно він просто малює, але ним це сприймається як важлива справа!)

2.     Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина, ще може влаштовувати істерики в магазині, нагадайте їй якої поведінки ви від неї очікуєте безпосередньо перед дверима магазину(не хватати все з поличок без просу, не кричати…)

3.     Коли обираєте товар, попросіть дитину знайти необхідний(інколи можна зробити вигляд, що ви не можете щось знайти). Таким чином малеча відчуває відповідальність і свою значимість. Крім того, вона занята і тому нудитись в неї просто немає часу.

4.     Якщо в магазині дитина чогось дуже хоче і ви бачите, що істерика "не за горами" –дістаньте олівець з листочком і напишіть в його власному «Списку бажань» і скажіть, що наступний раз (або коли ви вирішите) ви врахуєте його бажання і розрахуєте на це гроші. Таким чином дитина розуміє, що ви почули її і потурбуєтесь про те, що вона хоче. Ще один варіант, як можна вчинити, якщо дитину дуже зацікавила іграшка, яку ви не планували купляти – сказати «Яка гарна річ! Давай ми напишемо листа Дідові Морозу і розкажемо про цю річ – давай роздивимось її якомога краще, щоб описати всі деталі.» Звичайно, другий спосіб працює з молодшими дітьми допоки вони вірять в Діда Мороза.

5.     Буває так, що черги біля каси надзвичайно великі і малюк втомлюється стояти. Спробуйте придумати нескладні ігри – порахувати, що купили, визначити, які кольори переважають, перечитати список… варіантів ігор дуже багато, все залежить від вашої фантазії.

6.     Не забудьте похвалити свою дитину на виході із супермаркету за гарну поведінку. Звичайно похвала повинна бути описовою.

Загальний план дій, коли ти бачиш, що у дитини починається істерика, виглядає наступним чином:

Ø Вдихни повітря і налаштуйся на спокій.

Ø Відразу звернути увагу на дитину і повернися до неї, не вимовивши ні слова. Чому потрібно відразу реагувати? Щоб емоції не встигли захопити дитину, адже вона їх ще не вміє контролювати.

Ø Підійди до дитини, присядь, щоб твої очі були на рівні з її очима. Знову ж таки, мовчки.

Ø Зчитуємо емоції: по виразу обличчя дитини ти вже здогадуєшся, які емоції дитина переживає в даний момент. Їх потрібно проговорити і уточнити: "Ти чимось засмучений? Ти зараз злишся?.." (і в такому ж дусі).

Ø Дізнаємося причину істерики, а саме, через уточнюючі відкриті питання: "Що сталося? Покажи (скажи), що ти хочеш". Головне на цьому етапі уважно вислухати все, що вона скаже, не коментуючи, не оцінюючи і не критикуючи її. Якщо дитина зовсім маленька і ще не може виразити словами свою потребу, ти сама називаєш і показуєш, що, можливо, хоче дитина – іграшку, їсти і т. д.

Ø Даємо зворотній зв’язок: якщо ти можеш без проблем зробити те, що хоче малюк, тоді ладно: "Підемо знайдемо твою іграшку. Дякую, що ти це сказав…". У випадку ж, коли ти не можеш в силу різних причин задовольнити вимогу дитини, то роз’ясни це впевнено, спокійно і чітко: "Я розумію, що ти хочеш і в той же час зараз я не можу/не планую цього зробити, бо (…). Вибач. Ми можемо натомість (…)" – і даєш альтернативу чи вибір.

Найголовніше – щоб дитина відчула, що її почули, вислухали і зрозуміли. Звісно, для однієї дитини краще підійде один спосіб, а другої – інший, адже кожна дитина –  індивідуальність. Врахуй, що чим старша дитина, тим менш ефективний спосіб заговорити і відволікти чадо.

У набір для "гасіння" дитячих істерик можна додати ще кілька способів:

Ø Коли дитину ще не накрило хвилею емоцій, постав їй просте питання, яке змусить її переключитися (підходить для дітей, які вже вміють говорити): "Це велика проблема, середня чи маленька?" Потім запропонуй варіанти вирішення проблеми.

Ø Не забороняй істерику, а позбав її сенсу: коли у істерики є глядачі, потрібно вивести по можливості всіх до іншої кімнати. Тоді дитина швидше заспокоїться, адже не буде для кого влаштовувати виставу.

Ø Усюди носити із собою дитячі олівці. Просто поклади їх у свою сумочку. Навіть коли доведеться чекати у черзі до лікаря, ти зможеш зайняти її і час очікування не буде таким нестерпним для дітей, а від того – зведеш можливість істерик до нуля.

Ø Якщо навіть після того, як ти за алгоритмом пояснила, що не можеш виконати прохання дитини і пояснила причину, а вона голосно плаче на підлозі магазину чи посеред вулиці – залишайся незворушною і поясни, що ти йдеш додому. Впевнено рухайся у напрямку виходу. Дитина миттю заспокоїться і послідує за тобою.

Ø Зроби істерику невигідною: запропонуй щось, щоб дитині було вигідно зупинити плач і швидко заспокоїтися. "Ми можемо чекати тут поки ти заспокоїшся. А можемо піти в кіно. Але якщо ти будеш продовжувати в тому ж дусі, ми просто запізнимося".

Ø Заручися підтримкою старших дітей: якщо маленький істерик, приміром, не хоче йти з дитячого майданчика додому, а інші діти вже зачекалися, щоб нарешті пограти у відеоігри вдома, старші діти самі швидше умовлять того заспокоїтися і скоріше піти додому.

Ø Список бажань: якщо дитина починає кричати і вимагає купити уже соту за рахунком іграшку, ти спокійно пояснюєш їй, що зараз ти її купувати не будеш, але ви разом сфотографуєте цю іграшку і занесете її до його списку бажань. До речі, на Новий рік чи день народження такий список бажань вирішить дилему, що подарувати дитині.

Ø Користуйся простою фразою: "Коли ти плачеш, я тебе не розумію. Скажи спокійно, що ти хочеш?".

Ø Коли ти об’єктивно не можеш задовольнити прохання дитини, поясни їй ситуацію і змісти центр уваги з потреб лише дитини: "Ти зараз хочеш гуляти. А я зараз повинна приготувати вечерю. Як нам бути?". В такому разі відповідальність розділена, дитина теж шукає вихід із ситуації: спочатку ти приготуєш вечерю, а потім ви разом будете гуляти. Так дитина вчиться враховувати інтереси інших.

Профілактика істерик

 Дитяча істерика – закономірне явище і через це проходять всі. Разом з тим, коли такі емоційні спалахи надто часті, варто задуматися, а чи все я роблю правильно? Чи я не проявляю надмірну турботливість або, навпаки, постійно ігнорую потреби дитини? Звісно, вміти гасити істерики – мистецтво, а ще вище мистецтво – не допускати їх. Тож кілька рекомендацій з профілактики:

ü Ми звикли асоціювати заборону із покаранням. Але доцільніше щось забороняти у доброзичливому спокійному тоні і обов’язково пояснювати причину.

ü Виробляємо у дитини навичку ввічливого прохання. Перші 10 прохань по можливості краще виконувати. Так ти закріплюєш бажану навичку. Нагадуєш, що треба за це ввічливо подякувати. Потім можна тренуватися відмовляти у проханні: на 7 виконаних прохань дитини – одна відмова. На фоні виконаних прохань одна відмова не буде здаватися такою засмучуючою.

ü Давай дитині завдання. Так ти вчиш її слухатися тебе. Починай із завдань, які і так подобаються дитині, давай позитивне підкріплення посмішкою і проявом радості. Потім давай самостійні завдання і щоб вона потім продемонструвала результати. Похвали її.

ü Домовитися про поведінку: перед походом до магазину домовся, що цього разу ви не купуєте іграшок, морозива і т. д.

ü Проговорити наслідки невиконання домовленостей: якщо дитина порушить домовленість і почне істерику, вона повинна знати, що її очікує – наприклад, ви йдете назад додому. Тільки потрібно попередити дитину: "Ми з тобою домовилися нічого не купувати. Ти порушив обіцянку, тому ми йдемо додому. Або ти заспокоюєшся". На другий-третій раз істерики припиняться.

ü Метод природних наслідків: дитина вчиться на наочних наслідках своєї поведінки. Наприклад, лягла в істериці в чистому одязі на землю – нехай гуляє у брудному.

ü Давати проявляти емоції.

ü Заохочувати рухливі ігри, щоб дитина могла розрядитися і скинути зайву енергію.

ü Постарайся щоразу позитивно підкріплювати бажану поведінку.

ü Інколи дійсно потрібно дати дитині те, чого вона вимагає своїм плачем і криком, але зарання. Дитина може влаштовувати істерику від звичайного дискомфорту – коли вона голодна, втомлена чи відчуває спрагу. Тому має сенс заздалегідь подбати про комфорт дитини.

Як бачимо, вгамувати дитячу істерику – цілком реально, головне – самому бути впевненою і спокійною людиною.

 

У публікації використано інформацію із інтернет джерел, зокрема сайти Дитячий психолог, Uapa, Розвиток дитини